Як зважитися на тривале будівництво під час війни, коли є тільки тут і зараз, як вберегти своє ментальне здоров'я і знаходити сенси в буденних речах? Своїм досвідом Наталія поділилася в нашій рубриці "Смак дому". Це проект про відчуття дому, де б ви не були, про своїх людей і взаємопідтримку, про те, де шукати світло навіть у найтемніші часи.

— Сьогодні — і є життя. Ця фраза кілька разів зустрічається у вашому блозі. Наталю, чим живете, дихаєте і надихаєтесь сьогодні?

— Для мене мій блог — це місце самореалізації. Він змінювався разом з тим, як змінювалася я. 

Якщо починався він з поезії. Так я себе реалізовувала як актриса. Потім була війна – і мої волонтерські проекти. А далі – дім. 

— Тоді одразу давай про нього, про ваш будинок. Розкажіть, як менше, ніж за рік, від стану "мені страшно повертатися в Київ" до рішення "ми будуємо тут своє майбутнє"?

— Це було максимально спонтанне рішення, — згадує Наталя. — І так само максимально правильне. 

Це бажання під час війни, яке ми вирішили одразу реалізувати. 

Це наш родинний проект, куди вкладаємо душу і ми з чоловіком, і наші батьки

Будинок — це те, що мене наразі тримає. Стільки в нього вкладено. І я зараз не тільки про кошти. Ми робимо і придумуємо все самі. Уявіть, мій татко, в минулому слідчий карного розшуку, так захопився облаштуванням, що накупив обладнання. І тепер ми маємо ідеальні дерев'яні підвіконня, сходи, які він виготовив власноруч. 

Будинок — це місце, де нам добре і все добре. 

Біля нас стріляють, літають дрони. А ми будуємось, саджаємо сад і віримо.

— Чи придумали вже, де буде місце теплих сімейних зустрічей?

— Безперечно, це буде наша кухня-вітальня. Вона у нас дуже велика. Такою дісталася від попередніх господарів. А чому б і... так. Подумали ми. І не стали її ущільнювати. Бо насправді в нашій родині є традиція збиратися разом. 

Коли я сказала татові, що поки не купуватимемо великий стіл, бо треба закрити інші потреби, то він був категоричним. Мовляв, може, тобі стіл і не потрібен, а мені — навіть дуже. Куди, каже, ти гостей посадиш.

— Тобто кухня в вашому домі — місце особливе?

— Ми з чоловіком жартуємо, що всі дороги ведуть на кухню. Бо й справді так. Навіть вихід з гаража. 

Насправді, це місце, яке задає настрій. Моє улюблене, я дуже люблю її атмосферу. Кухня проводжає нас зранку і зустрічає увечері.

— Як облаштовували простір?

— Для мене важливо, щоб вдома було красиво. Я завжди все продумую до найдрібнішої деталі. 

Я навіть декорації в домі змінюю кожен сезон. До прикладу, влітку жовті тарілочки, серветочки, а взимку — червоні. Люблю, коли змінюється картинка.

В якийсь момент я зрозуміла, що потрібно слухати і чути себе. Не йти за трендами, а самій створювати тренд. Якщо я хочу зелену кухню, то так і буде. А ще обов'язково з ручками на шафках. Тому що я так хочу, і я так бачу. Дарма, що актуальна велика плитка, у мене буде 10 на 10. 

Колись я намріяла собі вікно з видом на сад. А тепер воно в моїй кухні. Біля мийки. І з нього я насолоджуватимусь найкрасивішими заходами сонця.

— Як обирали техніку для кухні: краса чи функціональність? 

— Будинок у мене на електриці. Газу в ньому немає. Тому вся техніка працює виключно від електрики. І я зовсім не шкодую. А індукційна варильна поверхня — то взагалі окрема розмова. Знаєте, попри всі блекаути, ні на що її не проміняю. Це настільки швидко і класно. От навіть зараз. Світло увімкнули на якихось дві години. І ти маєш все приготувати. Раз — і вода вже кипить. Мене це дуже виручає.

Ми поставили генератор. Готові до будь-яких сценаріїв.

До речі, про витяжку. Я її не ховала спеціально. Ну, бо навіщо? Мені подобається, коли вона є. Обрала похилу. У "Pyramida" великий вибір. І ця витяжка насправді окремий елемент інтер'єру. Закрити її в шафці – це злочин проти естетики, – жартує Наталя. 

— Чому саме "Pyramida"?

— Мені подобається і як "Pyramida" виглядає, і якість техніки. Обрала чорну. Дуже стильно. І гарно поєднується з декором. 

— Вірші, малювання, готування, квіти. Перелік ваших захоплень, здається, можна продовжувати безкінечно. Де знаходите час, сили і натхнення?

— У мене відносно вільний графік. Мені подобається, що я можу жити життя. Нікуди не поспішати. Навіть коли мені пропонують додаткові зміни, підробіток, я відмовляюся. Раніше бралася за все. І дуже швидко втомлююся. Розумію, що я можу працювати більше. Але я навчилася слухати себе. І коли починаю щось робити через себе, то одразу хворію, просто випадаю. 

Рада, що навчилася обирати і чути себе. 

Що б не сталося, я буду згадувати, що робила те, що хотіла. Навіть з будинком. Якщо через війну мені доведеться його покинути, я буду вдячна за цей період, за ті емоції, які ми всією родиною пережили, тому що ми були дійсно щасливі в цьому моменті. 

— У вас кілька проектів — Садотерапія, сезонні клуби, волонтерські аукціони. Як народжувалися ідеї? 

— Найпершим я придумала різдвяне листування. Батьки дуже довго створювали для мене цю магію. І вже в дорослому віці захотілося якось підтримати цей стан. 

Мені треба цей заряд. Я наче віддаю іншим, а вони мені його повертають. Місяць заряду одне з одним. Уявляєте?

Я взагалі дуже люблю свята. Навіть не стільки саме свято, хоча і його теж, як процес підготовки. Так, до Різдва я починаю готуватися вже з листопада. 

Тому, мабуть, і створюю свої клуби, щоб об'єднувати людей. 

— Цими проектами намагаєтесь підтримати інших чи тримаєтесь завдяки ним самі?

— Проекти, захоплення — це слони, які мене тримають. Стани бувають різні, як і в кожного українця зараз. 

Цим і рятуюся. От лунає тривога, а я малюю качок на воді. І нічого іншого ніби й не існує. Це одна з моїх медитацій. Такий стан у мене так само, коли займаюся йогою. 

— У вашому блозі найбільший розділ присвячений готуванню. Вже знаєте, який буде "Смак вашого дому"?

— У ньому обов'язково буде пахнути великодніми пасками та різдвяним штолленом, — упевнена Наталя. — Великдень для мене – це завжди було про родину. І єдиний раз, коли я не змогла поїхати, це було у 22 році. Тоді якраз була в Польщі. І було настільки сумно. 

А в минулому році я вперше сама готувала паску. Це було дуже спонтанно. І не як страва, це була моя терапія. Я зав'язала бабусин фартух, включила українську музику. Я кружляла навколо пасочок. Є світло чи нема, а у мене просто магія. 

Ти готуєш тісто — і це справжня медитація.

— А який смак асоціюється з батьківським домом?

— Смак дому у мене асоціюється бабусиними варениками. В дитинстві я багато часу проводила у бабусі. Навіть рахувати від одного до 100 навчилася по варениках. Уявляєте, скільки вона їх готувала? І це були пухкі вареники на пару. І коли я бачила маленькі, які варилися у воді, то жартувала, що це якісь пєльмєні. 

Дві фірмові начинки: з капустою свіжа + квашена та з солодким сиром.

— Сила родини, країни в її традиціях. Це фраза з вашого посту. Які традиції у вашій родині?

— У нас була традиція збиратися всією родиною на Різдво та Великдень у бабусі. Де ти не був, що б не планував. Ти мав бути у неї вранці на ці свята. 

Бабуся завжди пекла баранця на Великдень. І я таааак чекала це свято, — Наталія аж примружує очі від теплих спогадів. — Ним пригощали тільки найменших. І я навіть трошки засмутилася, коли мені перестали його дарувати. 

У нас величезна сім'я. В залі ставили три столи, щоб помістилися всі. Цього року напередодні Різдва її не стало. Але щоб підтримати цю традицію, ми все одно зібралися всі разом.

Підтримувати традиції, плекати сад, облаштовувати будинок, в якому обов'язково буде смак штолену і пасок, смак рідного дому. А у нас попереду ще багато історій, які надихають.