Ніна – героїня проекту "Смак дому". Це територія, на якій ми обговорюємо, як підтримувати одна одну і себе, своє ментальне здоров'я. Як створити відчуття дому навіть за тисячі кілометрів. 

Надихнулися нашою героїнею. Ділимося інсайтами.

Ніна – мама трьох дітей. Після 40 жінка попри відмовляння рідних, сама вперше поїхала в автоподорож. Після 45 навчилася професійно фотографувати, а потім — і робити відео. Багато подорожує разом з чоловіком-далекобійником. Веде власний Інстаграм, у якому 38000 підписників. І, як вона сама говорить, живе ЖИТТЯ. Так, всі п'ять літер попросила написати з великої літери. 

В Америку родина Ніни приїхала на початку 2000-их. Перший час, згадує, дуже хотіла додому. 

Ділиться: дуже допомогли тоді нові знайомі українці. В усьому підтримували. І так потроху звикли.

— Я швидко стала адаптуватися, – продовжує Ніна. — Була дуже активною мамою. Куди діти, туди і я. Долучалася до всіх шкільних заходів. Хоч мову перший час погано знала. Уявляєте, мені навіть виділяли перекладача, щоб я могла спілкуватися з учителями, батьками. 

Та й дітям тут сподобалося. Але попри це всі мої троє дітей, навіть молодша донька, яка народилася вже в Америці, досконало знають українську. Хлопців запрошують допомогти з перекладом, якщо комусь потрібна допомога.

— Ваша ініціатива?

— Мої зусилля. Чоловікове сильне бажання. Багато років у мене, можна сказати, не було вихідних. Бо щосуботи возила дітей до української школи.

— А як підтримуєте українські традиції в Америці?

— Яке б не було свято— українське чи американське — ми святкуємо його по-українськи. 

— Тобто як?

— Завжди все декорую в українському стилі. Коли їхала з дому, то разом з речами везла з собою старовинні рушники. Вже потім мені передавали плетені гачком серветочки. А невістка, вона наполовину українка, подарувала полотно, якому біля ста років. 

Збираємося ми завжди великою родиною. І довго святкуємо. Це, звісно, не по-американськи. Бо у них прийнято дві-три години — і розійшлися. Ми ж навіть пісні співаємо. 

— Які страви на вашому україно-американському столі?

— Виключно українські. Обов'язково голубці, котлети, відбивні, пиріжки з маком. На Пасху фарбуємо яйця та граємо в битки. І, звичайно, готуємо вареники.

— До речі, про вареники. Чи є традиція ліпити разом?

— Свого часу вчила доньку. Тепер навіть 5-річний онук бабусі допомагає.

— І виходить?

— Звісно, ні. Але хіба в цьому справа? Важливий час, який ми провели разом, які емоції отримали, важливо передати традиції від мами до доньки, від бабусі — до онуків. 

— Знайомите американців з українськими традиціями, їжею?

— Звісно. Їм подобається. А українців вважають сміливими і працелюбними. 

— Які американські традиції підтримуєте?

— Вони дуже емоційно ставляться до пам'ятних речей. Перейняла цю рису. Так, у мене й досі зберігається перша тарілочка, чашка, тертушка яку ми придбали в Америці, — перелічує Ніна. 

— Яке найулюбленіше місце в будинку?

— Безперечно, кухня. Здається ми на ній живемо. Дуже любимо родиною пити чай і розмовляти. Я навіть жартую, що того й порядку ніколи немає, бо ми весь час там товчемося.

— У вашому Інстаграмі багато їжі. Любите готувати?

— Скоріше — мій чоловік любить їсти, — сміється. — А я хочу йому догодити. 

Тому, коли їде у відрядження, запускаю виробництво. Закатую борщі та супи у банки. Смажу, печу. Відварюю гречку та розфасовую по пакетиках. Кладе їх в морозилку і, коли хоче, дістає та розігріває.

— В Інстаграмі розповідаєте про спільні поїздки. З чого все почалося?

— Мені дуже хотілось помандрувати з ним. Побачити нові місця, отримати нові емоції. Але лишити дітей було ні на кого. Чекали, доки підростуть. Пам'ятаю, в першу поїздку знайомі відмовляли. Мовляв, нудно. Що там робити? Я готувалася ретельно: взяла журнали, книжки, — все, аби не нудьгувати. Але нічого з того не знадобилося. Я була в захваті від пейзажів. Емоції переповнювали. Цей запал не пропав і досі. А ці наші поїздки я називаю "ремонтом стосунків". Коли ви довго знаходитеся в обмеженому просторі, то у вас немає іншого виходу, як проговорити все, що на душі. Ці спільні відрядження роблять наші стосунки міцнішими.

— Як вдається створити затишок навіть на кухні у траку?

— До поїздки я завжди ретельно готують. Вимиваю кожен куточок. Закуповуємо продукти. Все має бути бездоганно. Готуємо в дорозі разом. Ми не любимо їсти в кафе чи ресторанах. Тому смачна їжа, як вдома, має бути будь-де, де б ми не були.

 — Наш проект про смак дому. А який він, смак вашого дому?

— Любимо, коли пахне шкварками. Це означає, що у нас до столу східні млинці, — смачно описує Ніна. — Рецепт ще чоловікової мами. Вона свого часу його навчила. А він — вже мене. 

Це топ-страва і серед українських, і серед американських друзів. 

А ще смак нашого дому — це смак сала, яке чоловік засолює за власним рецептом. Чи вдома, чи на пікніку, чи у відрядженні — сало завжди має бути. Як і домашні огірки, помідори, щавель.

— Ви обробляєте город?

— Це віддушина мого чоловіка. У американців це не заведено, така собі українська традиція. Він навіть щавель виростив з українського насіння, яке йому багато років тому передали. 

— А що надихає вас?

— Я навчилася цінувати життя і радіти йому. Шкода, що сталося це не так давно і через біль. Я травмувалася і півтора роки ходила, наче в тумані. Коли після допомоги спеціаліста мені стало краще, ніби прояснилося. От наче все життя це дерево біля хвіртки росло. І тільки зараз я побачила, яке воно красиве. Я насолоджуюся кожним листочком, метеликом, пташкою.

— Як підтримуєте своє ментальне здоров'я?

— Я навчилася знаходити час на себе. Я йду на природу абсолютно сама. Беру з собою камеру. Можу знімати, але не обов'язково. Говорю з собою. Можу поплакати. Раджу всім мати можливість час від часу побути собою. А ще не боятися вчитися новому, скільки б років тобі не було. Бо коли, як не зараз.

Здається такі прості слова, але як же часом важко втілити ці поради. 

Попереду у нас ще не одна історія про підтримку себе і близьких, про наші культурні коди та ідентифікації.